Мені примарилось

Мені зама́рились дощі
У сказі диких лук гіркім.
Мені приходили вірші,
Коли довкола шу́гав дим.

Мені прима́рилась весною
Потоків рідних бистрота.
Мені ввижалося - з тобою
Щасливо пробіжить життя!

Хіба не досить я моливсь
До долі лиш про ту, одну?
Чи не достатньо межи криць
Міських дахів гукав весну?

Розвіє вітер гомін трав...
Потоки льодом одцвітуть.
Тебе я так давно кохав!
Але чомусь не зміг забуть...

10.03.2017, Київ.