Відпустка

17.06.2017

Бен працював адміністратором комп'ютерного центру компанії «Ай енд Сі Інтернешнл» і, як будь-яка офісна попелиця, мріяв про літню відпустку. Небагато, звісно - один лиш тиждень, проте плани цього року він набудував грандіозні й перспективні. Залишалося тільки все встигнути.

- Ти вже маєш ідеї на відпочинок, Бене? - запитав одного ранку огидно товстезний і бридко лисий шеф, крокуючи до свого маленького кабінетика.
- Так, містере Шиффлз. Це літо має бути незабутнім! - усміхнувся Бен.
- Що ж, зважаючи на те, що ти чудово працював упродовж усього року, - бос скривився, - ти можеш бути вільним із наступного тижня.

Усі вихідні Бен готувався: потрібно було закупити багато речей, без яких вакації були б неповноцінними. А рано-вранці понеділка він закинув грубу торбу з придбаним інвентарем до багажника зеленого «Шеві» - машини, старшої навіть за нього самого, - стрибнув за кермо й гайнув долати п'ятсот п'ятдесят вісім миль до Маямі, де останні декілька років жив його колишній однокласник Джордж МакКензі.

Джордж аж ніяк не очікував угледіти на порозі свого ошатненького двоповерхового будиночка Бена Еверлі; не бачилися вони із самого випускного, а відтоді збігло два десятки років.
- Як тебе занесло сюди, Бене? - після рукостискання та традиційного «Як справи?» поцікавився Джордж.

І Бен розповів, як уперше за чотири роки кропіткої праці пішов у відпустку не заради відпочинку, а щоби нарешті вирішити деякі питання. Справ, за його словами, накопичилося чимало, бо в нього не було часу ні на що, крім роботи. Та от він, Бен Еверлі, стоїть перед ним, Джорджем МакКензі, бо хоче поставити першу «пташку» в своєму списку.
- Що ж за проблема привела тебе до мене? - не зрозумів Джордж. Бен дістав із торби, яку поставив був на ґанку двома футами правіше, молотка й продемонстрував його однокласникові.
- Пам'ятаєш, Джорджі, як у третьому класі ти взяв такого самісінького до школи, а потім почав бавитися зі мною у лікарів й розколов колінну чашечку?
- Це ж було так давно... - прошепотів Джордж, полотніючи.
- Може, й давно, - погодився Бен, - але від того не менш боляче. Я плакав, а ви з Полом Істінґзом реготали, як ті шалені гієни.
- Що... - хотів запитати Джордж, але не встиг: молоток гострою частиною навідліг ударив його просто у скроню.

Із Флориди Бен подався до Техасу, де жила його колишня дівчина Кеті. Колись він навіть хотів побратися з нею, аж доки не дізнався, що та спить із якимось зализаним яппі з Далласу. Згодом Кетті перебралася до свого коханця, а покривджений Бен наступні півроку борсався у безперервному забутті, зітканому з алкоголю й марихуани.
- Бене, яка я рада тебе бачити! - вигукнула Кетті, старанно ховаючи свій подив і, можливо, навіть переляк. - Мерщій заходь усередину!

Вони пили каву на рясно оздобленій кухні-студії, згадуючи старі добрі часи. Кетті повсякчас удавано сміялася, відводячи погляд: очевидно, вона й досі пам'ятала, з яким скандалом вони колись розбіглися. А Бен переважно слухав, не виказуючи жодних емоцій; він дивився на її лице - тепер таке змарніле й несвіже - так, як рибалка пильнує за поплавцем.
- Та годі про мене, - знагла сказала Кетті. - Яким же вітром тебе занесло в Даллас?

Бен попросився відійти на хвильку, а повернувся до кухні вже з моташкою клейкої стрічки, ножицями та зі старомодною довгою парасолею. Кетті дивилася на предмети, намагаючись зрозуміти, з якою метою він притяг сюди весь цей мотлох.
- Поговорімо про ту ніч, коли ти вперше мене зрадила? - запропонував Бен.
- Слухай, Бене... це ж було так давно, - знітилася Кетті.
- Усі ви кажете «давно», немов біль має термін придатності. Мені було дуже-дуже зле.
- Вибач мене, будь ласка. Я хотіла тобі сказати про те, що зустрічаюся з Річардом... Гадаєш, треба було?
- Думаю так, - відповів Бен після кількох секунд роздумів. - Тоді у мене було б менше справ.
- Справи? - не зрозуміла Кетті. - Про що ти? І скажи, врешті-решт, на Бога тобі всі ці штуки?

Того вечора Річард Едмундз знайшов свою дружину прив'язаною клейкою стрічкою до билець ліжка. Її хтось по-звірячому закатував: виколоті очі, зрізані вуха, а між ніг стирчала довга парасоля. Бен тим часом зупинився переночувати у занюханім мотельчику по дорозі до Нью Гейвена - містечка в Коннектикуті, де він колись народився й виріс. Там і досі жила його тітка Лесі.

* * *

- Як ти відпочив, Бене? - запитав містер Шиффлз.
- Чудово, сер! - Бен розплився в радісній усмішці.
- То що, готовий знову працювати, як раніше?
- Звісно, босе. Може, навіть краще!
- Чудово, - задоволено гмикнув шеф. - То до роботи!
- Так, до роботи, - погодився Бен. - Доки не назріють нові справи.

17.06.2017, Київ.